Крилаті Конкурси

Багато наших друзів а тепер членів „Крилатої команди” відгукнулися на оповіданнячко „Божий шлях”. Видно, не залишила їх байдужою доля двох хлопчиків, тож вони написали своє щасливе закінчення цієї історії.
Ось які вони запропонували варіанти:


Козар Андрій, м.Львів (№ 009)

Божий шлях

Скоро у хлопчика з’явився братик. Дитина бачила у себе та в інших людей крила. Але не бачила їх у брата. Мама просила хлопчика доглядати за молодшим братиком, тож коли він підростав, то бачив, як у його старшого брата з’являлися крила. Він став чемним, почав гарно вчитися, допомагати мамі. Коли ж братик підріс і навчився говорити, то розповів йому про Боже призначення.

У хлопця виросли крила! І вони почали жити дружно і весело. Мама і тато були безмежно раді.


Хамига Віталія, м. Тернопіль (№ 011)

Божий шлях(продовження)

Коли Світла душа знайшла дім хлопчика-нечемнюхи, тоді вона стала його молодшим братиком. Хлопчик допомагав мамі доглядати його. Коли братик виріс, він розповів навіщо Бог послав його на землю. Хлопчик усе зрозумів, і коли він заглянув у дзеркало, то побачив білі крила.
(Дякуємо мамі Тані за теплі слова та високу оцінку нашого журналу.)


Кушнір Олександра, Київська обл., с. Шевченківка (№ 012)

Божий шлях

У хлопця народився братик. Він швидко підростав. І коли молодшому братику виповнилося 6 років, його старший брат почав допомагати мамі, добре вчитися і взагалі став хорошою людиною. Мама була дуже задоволеною, а найбільше був задоволений Бог, адже у хлопчика знову виросли крила.


Сулима Оля, м. Київ (№ 010)

Божий шлях

      Після народження дитини батьки навіть не помітили, що щось змінилося у їхній сім’ї. Всі стомлені і не дуже хочуть щось міняти у повсякденні. Але завжди, коли старший син повертається додому, мама віддає йому всю свою ніжність. А тато її підтримує.
Якось мама Ірина зайшла побажати доброї ночі і сказала синові:
— Милий, ми так рідко бачимося, а ти ніби не хочеш мене бачити.
— І не хочу, - байдуже відповів хлопчик.
— На добраніч, - сумно мовила мама.
     Віталій заснув, а в маминій кімнаті горіло світло до півночі. Маленький Тарасик (так назвали молодшого сина батьки) усе це бачив, але нічого не міг сказати, бо ще не вмів говорити. Але він міг проникати в душу людини. На ранок батьки вирішили поїхати разом із синами до церкви, аби просити поради у священика. Віталію цієї ночі приснився Бог, але він не знав, як це розтлумачити. Після походу до церкви він насмілився розповісти про цей свій сон. Відтоді хлопчик дуже змінився на краще. Мама була дуже щаслива. А одного разу, в день народження Тараса, коли він уже вмів говорити, молодший син сказав:
— Я вдячний батькам, але моя домівка на небі. Моя місія виконана.
— А що це була за місія? – запитала здивована мама.
— Мене послав Господь, аби зробити вас щасливими і помирити із сином.
— До побачення! – почув він услід.
А на небесах його вже чекав Бог. Душа отримала орден. Ось так!
 


Останні числа:

 

 
Copyright © Спілка Української Молоді, 2007-2019; Пишіть нам!
З нами товаришують:
cym.org - Спілка Української Молоді   kazka.in.ua - Українська казка   Наші дітки   Мамабум Музей книги і друкарства України
  Хутір Савки - етнографічний музей    Ути-пути! Киевский семейный портал: все для детей и родителей! Pelican-shop.com.ua BABIK журнал «Пространство и Время»